- Giorgione_-_Sleeping_Venus_-_Google_Art_Project_2.jpg (225.85 Кіб) Переглянуто 688 разів
Венеція – enfant terrible Квінти
Автор: Дмітрій Зєлєнцов
Венеціанська республіка в період свого тривалого існування була одним із найзначніших центрів Квінти в загальноєвропейській таємній війні/грі, якщо ми користуватимемося термінологією Грассе д`Орсе. Саму назву Venezia деякі пов'язують з Venus (Венера латиною), втіленням жіночності та богинею краси та любові. Згадаймо, що в концепції Грассе саме поклоніння жіночому божественному початку являє собою один із стовпів Квінти.
Легенди свідчать, що саме місто в Лагуні, що перетворилося згодом на справжню імперію, заснували нащадки римських патриціанських сімейств, що втекли з «вічного міста» після завоювання його варварами. Вони принесли з собою в Лагуну не тільки гордий аристократичний дух, але й особливі магіко-релігійні практики, в основі яких уявлення про надлюдське походження цих древніх династій.
Саме поняття «республіки» стосовно Венеції дуже умовне.
Точніше було б назвати її «республікою аристократичною», бо жодного народовладдя в сучасному сенсі там не було й близько. Так, дож, глава держави, був особою виборною, проте правами його обирати мало лише обмежене коло венеціанських патриціанських сімей.
До речі, звернемо увагу на особливий головний убір, який носив дож - cornu, що буквально означає «ріг» і дуже нагадує його за формою. З найдавніших часів ріг постає як зриме уособлення метафізичної могутності. Згадаймо, знамениті зображення Олександра Македонського як «рогатого». Найпізнішим субститутом рогів у пізніші часи стає корона. Крім того, роги символічно співвідносяться з Місяцем, а як відомо, Грасс однозначно визначає Квінту як «служників, шанувальників, місяця». Втім, варто зазначити, що це визначення відображає лише один із аспектів її езотерики.
Цікавий обряд, який проходив новообраний дож: він робив заручини з морем. Саме морська могутність стала основою процвітання венеціанської імперії. Але з давніх-давен морю приписується саме жіночий характер!
Ще один цікавий факт. У геополітичній концепції Карла Шмітта морська стихія уособлюється стародавнім біблійним чудовиськом Левіафаном, якого найчастіше представляють у вигляді змія чи дракона. Але у Венеції процвітав (процвітає?) справжній культ дракона, про який розповів у своїй книзі Жан-Поль Бурр.
У період Відродження, епоху найвищого розквіту Венеції у ній процвітали різноманітні магіко-герметичні об'єднання. Наприклад, існувала Академія, заснована сімейством Барбаро, чий рід був тісно пов'язаний із культом Дракона. Створена на зразок флорентійської Платонівської Академії Фічино, вона як і перша, за зовнішнім філософським фасадом, приховувала знання зовсім іншого роду…
Або гурток, що збирався навколо колишньої королеви Кіпру Катерини Корнаро. До нього входили, наприклад, відомий герметик П'єтро Бембо і один із найзагадковіших живописців Відродження Джорджоне, чиї полотна – одна з найзнаменитіших пам'яток герметичного живопису.
А видана у Венеції знаменита праця «Гіпнеротомахія Поліфіла» , залишається загадкою для дослідників й досі , і свідчить про знайомство венеціанців із тим, що Грасс називає: «таємною мовою» або «мовою птахів».
В політичному плані Венеція була на Апеннінському півострові однією з головних суперників-противаг квартианської Флоренції. І далеко не просто складалися її відносини з Папською державою, і особливо з квартианською Францією. Тим не менш, у глобальній грі Венеція зазвичай виступала проти загальноєвропейського імперського проекту, головного політичного проекту Квінти. Але за іронією, саме реалізація такого проекту вже за Наполеона поклала край існуванню Венеціанської республіки…
Втім, слід зазначити, що з часом могутність Венеції перестала визначатися її морськими торговими шляхами та колоніями. На перше місце стали висуватися фінансові маніпуляції, в основі яких були певні метафізичні і навіть герметичні уявлення. У результаті, фінансова діяльність венеціанців стала своєрідною притчею в мовах різномастих конспірологів (зокрема і вітчизняних). На жаль, нездатні зазирнути за завісу суто матеріальних фактів, а часом навіть не володіючи ними, вони створюють убогі та однобокі картини, які навіть наполовину не відображають справжніх реалій таємної війни/ігри, яка продовжується й досі. Але це вже, як кажуть, зовсім інша історія.
