Читальна Зала: (Карл Юнг із циклу "Листи"): Шум і Тиша.
Автор: Карл Юнг
Шум вітається, тому що, у ньому тоне внутрішнє інстинктивне попередження. Страх шукає галасливу компанію і метушливий набрід, щоб відлякати "демонів". (Первісні еквіваленти: - це крики, ревуни, барабани, петарди, вертушки, дзвони, - тощо).
Шум, такий як у натовпі, дає почуття безпеки; тому люди люблять його і уникають щось робити із ним, оскільки інстинктивно відчувають похідну від нього "апотропну магію". Шум захищає нас від болючого роздуму, він розганяє тривожні сни, він запевняє нас, що "всі ми в одному човні" і створюємо таку метушню, що ніхто не наважиться на нас напасти. Шум, такий наполегливий, такий нищівно реальний, що все інше стає блідим фантомом. Він позбавляє нас від зусиль сказати чи зробити "ЩОСЬ", бо саме повітря вторить невразливій силі нашої сучасності.
Темна сторона картини полягає в тому, що ми б не мали шуму, якби ми таємно не прагнули до нього. Шум не лише незручний чи шкідливий, це невизнаний і незрозумілий засіб для досягнення наступної мети: компенсації страху, який більше аніж обґрунтований.
Якби запанувала тиша навколо, страх змусив би людей міркувати, розмірковувати, і тоді невідомо, що прийшло б у їхню Свідомість. Більшість людей боїться тиші; тому, коли невпинна балаканина на вечірках раптово припиняється, вони змушені щось сказати, зробити і починають соватись, човгатись, вошкатись, крутитись, свистіти, наспівувати, кашляти, шепотіти. Бо потреба у шумі майже ненаситна, хоча, навіть він стає часом нестерпним. Все одно, це краще аніж нічого.
«Смертна тиша» - промовистий вираз! – який вражає нас, як щось неприродне. Чому? Починають тинятися привиди? Ну, навряд! Справжній страх у тому, що може вийти із глибин, – усі ті явища, котрі були стримувані шумом.
(С) Карл Юнг "Листи"
